.jpg)
В газеті "Wiener Zeitung" вийшла стаття журналіста Томаса Сайферта, який відвідав школу №3 у Бучі.
Саме у цьому навчальному закладі нами була відремонтована покрівля, що постраждала під час російського вторгнення.
Томас Сайферт не тільки ознайомився з результатом нашої роботи, але й поспілкувався з учнями, які наразі мають змогу вчитися в оновленому та охайному приміщенні.
На світлинах - скріншоти статті, але нижче додаємо переклад, наданий Євгеном Лелетом:
Діти на війні: світ Софії
Школярка з Бучі, Україна, та її колега Іра розповідають про свій найдовший навчальний рік. Війна, яка почалася 24 лютого 2022 року, перевернула її життя. 2023 рік для них — новий важкий початок.
У деякі місця любиш повертатися – незважаючи ні на що. Школа № 3 у Бучі, що за 25 кілометрів на північний схід від Києва, є одним із таких місць. Бо тут знову надія. У місці, де колись панував відчай, знову є життя; де колись було страшно й безлюдно, вередує молодь, де була мертва тиша, знову голосно й жваво.
Буча стала відома через бійню, яку тут влаштували російські війська у березні 2022 року. Після відходу російських солдатів у місті з 35-тисячним населенням було знайдено 458 тіл, 419, як вважають, були закатовані, застрелені або забиті до смерті. Майже всі загиблі були мирними жителями.
У боях між російськими військами та українськими захисниками також сильно постраждала школа №3. Сьогодні вже відремонтовано частину школи, відремонтовано дах, нові вікна, нові меблі, нова фарба. Іншу частину школи ще добудовують. Над проектом працює Українська гуманітарна організація «Народна допомога Україна» ,«Nachbar in Not» та Volkshilfe – сюди вклали дуже малу частину із 124 мільйонів євро, якими Австрія підтримує Україну з початку війни.
Учні повертаються до своїх шкіл, один тиждень 5-7 класи перебувають у школі, а 8-11 класи навчаються вдома, наступного тижня все навпаки.
Гімн, який співають перед Ван дер Белленом
На початку лютого школу №3 відвідав Президент Австрії Александер Ван дер Беллен. Серед інших у класі Олі Махотенко. Пристрасть 33-річної вчительки з рудувато-русявою кучерявою стрижкою, яка підкреслює її жвавий, активний характер, була відчутна навіть під час короткого візиту.
Махотенко з гордістю представила федеральному президенту свою ученицю Софію, високо оцінила її співочі здібності та підкреслила, що Софія вже неодноразово лауреата музичних конкурсів. — Заспівай нам, — попросила вчителька Софія. Дванадцятирічний підліток нарешті піддався закликам і заспівав гімн України «Ще не вмерла Україна – Ще не вмерла Україна».
Зараз, через два тижні, Софія сидить з однокласниками в шкільному бомбосховищі. Знову. По Києву оголошено повітряну тривогу, а це означає для класів: пакуватися і всі в бункер. Але учням пощастило порівняно з деякими їхніми однолітками в інших школах: підвали сучасні та просторі, уроки можна продовжувати більш-менш «нормально» навіть у разі авіанальоту. Але що є «нормальним» у цій війні?
Минулого року Софія вперше в житті була в Австрії. мимоволі. Прийшло так: «Війна». З цими словами мама розбудила її майже рівно рік тому, Софія, мама та брат гарячково пакували речі, а тато на машині відвіз їх на українсько-польський кордон. «Мені було дуже страшно. Чи повернуся я коли-небудь сюди? Я не знала, що таке війна, хіба що з фільмів чи телебачення. Крім того, тато мав залишитися в Україні з моїми двома котами Россі та Сюзі». Кішки були важливою причиною, чому Софія хотіла повернутися додому. І звичайно тато. І її подружки. «У перший тиждень я нервувала перед кожною тривогою про повітряний наліт. Але до цього звикаєш. У якийсь момент це стає нормальним, життя продовжується, а потім ти заспокоюєшся».
Софія розповідає це яскравим, жвавим голосом, її світле волосся сягає їй до плеча, коли вона нервує, вона не може тримати руки спокійно, і зараз вона нервує. Тому що спогади про втечу до Польщі, потім до Австрії, до її нової школи в Лінці та те, що вона не розуміла жодного слова, викликали у неї неспокій. Мешканці Австрії дуже допомогли, дали родині притулок і допомогли їй і її братові знайти місце в школі. «У нашому інтернаціональному класі викладали німецькою – це іноді було дивно. Але вчителі допомагали англійською, коли ми взагалі нічого не розуміли», – каже Софія.
У серпні ми повернулися до Бучі, росіяни поцупили з квартири деякі речі, комп’ютерні комплектуючі, цінні речі. "Я зла на Росію. Що ми їм зробили?"
Для Софії 2022 рік став найдовшим. «Я дуже змінилася, — каже вона. «Я так багато пережила. Я так хочу, щоб ми знову могли бути щасливими, щоб усе стало краще. Щоб війна припинилася». І раптом на коротку мить здається, що говорить дорослий. Але потім: «О так, дуже важливо: влітку у Сузі народився хлопчик: Барні та Сомні».
А поки що все закінчується, і класи здійснюють перехід з бомбосховища нагору. Дванадцятирічна Іра під час візиту федерального президента стояла поруч із Александром Ван дер Белленом і двічі починала дякувати йому за допомогу з Австрії, але кожного разу її переривали офіційні заяви або фотографи, яких робили групове фото.
Іра сидить прямо за шкільною партою, одягнена в темно-синю водолазку і кремовий светр з короткими рукавами. Без сумніву: Іра має стиль, колись вона хоче стати артисткою. Але напад Росії вибив її з колії і витягнув килимок з-під ніг. "Вибухи були надзвичайно гучними", - каже вона. «Ми пішли в підвал, там уже були наші сусіди, а через два дні поїхали до бабусі в бік кордону з Молдовою». Там було гарно й відносно безпечно, але вона з першого дня чекала можливості повернутися до Бучі. Але багато хто ще не повернувся до Бучі.
Страх Іри за батька
Іра емоційна людина, в її голосі чути сум, але й серйозність. Іра розповідає про страх за свого батька, який є військовим і віддавна служить на таких небезпечних театрах війни, як Бахмут, і про втрату, яку вона та її восьмирічна сестра зазнали, коли сім’я тікала від війни. «Коли я не знаю що робити далі, я малюю, малюю або працюю над своїми прикрасами з бісеру», — каже Іра. Вона відкриває принесену скриньку і викладає перед собою на стіл одну за одною дрібнички з бісеру: сережку у формі серця, каблучку, кулон у формі контурної карти України. Все в українських національних кольорах: синьо-жовтому.